Урок-реквієм у 8 класі, присвячений річниці Голодомору в Україні

«Ні труни,ні хрестів,і ні тризни!

Прямо в яму. Навіки-віків!

Чорна сповідь моєї Вітчизни…

І її затамований гнів.»

Під час уроку використовуються уривки із кінофільму  «Колос правди»
На столі – тарілка з чорним сухарем, поруч кетяги калини,   букет свіжих квітів, п’ять колосків перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику,архівні фото Голодомору
 

Ведучий: Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забути тяжких її сторінок. Сьогодні ми прийшли із свічками, як до храму. Хай же цей клас сьогодні стане храмом духовності, храмом пам’яті.

Учитель: Це був не голод, а зумисне підготовлений голодомор.

Розглянемо його причини. На січневому (1933) об’єднаному Пленумі ЦК і ЦК ВКП(б) Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, заявив: «Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. У цьому році можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги Радянської влади».

Після того твердження мало хто міг наважитися висловлювати іншу точку зору. Але становище в країні було катастрофічне. Ще в жовтні 1932 р. партійна державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хлібовиробників галузі» За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом найближчих співробітників генсека – Кагановича, Молотова, Постишева викачали з селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насіннєвий.

Представники місцевої влади організували у селян спеціальні бригади, які викликали по одному майже всіх селян «вимагали негайно відвезти на станцію мішок зерна. А відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За не здачу зерна позбавляли волі на 10 років. Це була не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки

Архівні документи і газети свідчать, що в усіх місцевостях України, крім прикордонних, були подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового урожаю. Це було карою за нібито куркульський саботаж хлібозаготівель.

Люди у селах їли мишей, щурів, горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли до міста, де на весні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані, проте тисячі селян усе ж пробиралися туди, та, не знаходячи притулку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись врятувати від голодної смерті, дітей везли до міст і залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, що загинули, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їх їли.

Учитель:

Чорним смерчем пройшов голод на Україні.

Тиждень терпів я від голоду муки,

Плакав, ходив, простягаючи руки.

Врешті й ходити уже я не міг

Ледве дійшов, упав на поріг.

Встав би підвівся, та зрадили сили.

Плакали діти, бабки голосили.

Федір, мій син, на лежанці лежав,

Звісно, каліка, терпів і мовчав.

Вранці на другий день зирк! А у руки

Хтось мені суне кавалок макухи.

Хто це? Де ж, мій сусіде Петре?

Слина пішла, затрусилися руки.

Бог хай віддячить тобі за добро!

Слина пішла, затрусилися руки.

Боженько милий. кавалок макухи!

Де ти? Пішов вже аж нагле онук

Вихопив в мене кавалок макухи.

Хотів я схопитись, побігти, догнати.

Вирвати з рота! Навколішки стати…

Вже я підвожусь і падаю знов…

Впав непритомний... Прокинувся... кров...

Мабуть, забився... Вже близько до краю

Крутиться все навкруги... Умираю...

В кого спитати б, чи з’їв хоч онук?

Може і в нього хтось вирва із рук»

 (Перегляд відеофільму «Колос правди»)

Учитель: Народ перестраждав, стерпів люту наругу своїх катів, але в його пам’яті живе й нині прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю. Не всі очевидці голодомору мають сміливість і силу розповісти й сьогодні правду. А треба розповідати, щоб ми знали, щоб більше таке не повторилося. Як ніде, може, стогне від трупів українська земля. Від кісток похованих без трун у спільних могилах. Від зойків закопаних напівживих. Жоден убивця не повинен знайти місця ні на цьому світі, ні на тому.

Учитель: Давайте запалимо свічечки і хвилиною мовчання вшануємо пам’ять жертв сталінського голодомору, який забрав життя мільйонів людей. (Звучить запис «Вічна пам’ять»).